Такий основний висновок з дискусій, що мали місце на нещодавній науковій конференції, яка пройшла в МДІМВ
«Вступ України в НАТО стане другим після розвалу СРСР поразкою Росії». Такі погрози звучали на Міжнародній науковій конференції «Російсько-українські відносини: реалії та перспективи», що відбулася в МДІМВ 25 червня.
Склад учасників був дуже представницьким. З російського боку виступали голова Державної Думи Сергій Наришкін, керівник фракції «Єдина Росія» у Держдумі Володимир Васильєв, керівник фракції ЛДПР Володимир Жириновський, керівник фракції «Справедлива Росія» Сергій Миронов, керівник Росспівробітництва Костянтин Косачов, керівник Федеральної міграційної служби Костянтин Ромодановський, ректор МДІМВ Анатолій Торкунов та інші.
До складу української делегації увійшли міністр освіти і науки України Дмитро Табачник, голова Комітету Верховної Ради (ВР) України з питань верховенства права та правосуддя, керівник депутатської групи з міжпарламентських зв’язків з Росією Сергій Ківалов, керівник фракції Комуністичної партії у ВР України Петро Симоненко, голова Комітету ВР України з питань національної безпеки Володимир Литвин, урядовий уповноважений Кабінету Міністрів України з питань співпраці з Росією, державами-учасниками СНД, ЄврАзЕС та іншими регіональними об’єднаннями Валерій Мунтіян, президент Українського Фонду культури, академік Національної Академії наук України Борис Олійник та інші видатні представники державної влади, громадськості, діячі науки, культури і освіти.
Ініціатива проведення належала групі державних і громадських діячів України, що запропонували у відкритій дискусії обговорити проблемні питання між Росією і Україною. Конференція повинна була «надати новий імпульс всебічному розвитку та двосторонній взаємодії» сусідніх країн.
Аудиторія була готова до класичних виступів, які часто супроводжували «газові війни» та охолодження відносин в останні роки.
Промовці з російського боку очікувано виступали в традиційному ключі. Багато говорилося про братерство народів і історичної обумовленості дружби, співробітництва і добросусідства. Одностайність політичних опонентів пояснюється тим, що Росія активно розвиває євразійські інститути і разом з сусідами будує єдиний економічний простір. Лейтмотивом була ідея: з Європою добре, а з Росією краще.
Сергій Наришкін, зокрема, зазначив: «Ряд політиків і чиновників на Заході не приховують того, що прагнуть перешкодити розширенню і зміцненню євразійської інтеграції, що саме по собі є втручанням у справи суверенних держав. Причому держав, які володіють і великим політичним авторитетом, і величезним економічним потенціалом. Зі свого боку, ми будуємо інтеграцію в євразійських структурах на суворому збереженні державного суверенітету, а також повної рівності країн у прийнятті рішень. Хотів би також підкреслити, що в російському суспільстві зберігається щира зацікавленість у розвитку з братською Україною максимально широких і активних відносин у всіх без винятку сферах – в економіці, політиці, міжнародних справах, гуманітарній сфері».
Про дружбу і системну співпрацю говорили Анатолій Торкунов та Володимир Васильєв, Сергій Миронов та Костянтин Косачов. Зокрема, глава Росспівробітництва пообіцяв не шкодувати коштів на розвиток відносин: «При розширенні нашої мережі мова повинна йти про сучасні багатофункціональні технологічно та комунікаційно обладнані центри, які своєю програмою могли б прикрасити культурні афіші своїх міст – але для цього, зрозуміло, потрібні кошти. Однак, на мій погляд, це той випадок, коли економити було б неправильно: як видається, якість наших центрів – це показник поваги до наших українських друзів».
Чимало, правда, переполошив присутніх керівник ФМС Костянтин Ромодановський, який заявив, що його відомство з легкістю може вислати з Росії на батьківщину (і заборонити повертатися протягом трьох років) сімсот тисяч українців. Математика головного спеціаліста з мігрантам проста: «На сьогоднішній день на російській території знаходиться близько півтора мільйонів громадян України. З них 111 тисяч законно працюють, 350 тисяч приїхали до родичів, вчитися, лікуватися. Виходить, що понад мільйон громадян України працюють без відповідного оформлення документів». Як на це відреагує українська сторона, поки не ясно. Але навряд чи зрадіє.
Що стосується виступаючих з українського боку, то вони продемонстрували справжню «демократію» і полярність поглядів. Відповідальний секретар громадсько-політичного об’єднання «Український форум» Георгій Крючков змалював найстрашніші перспективи як тиску з боку Росії, так і євроінтеграції України: будуть денонсовані Харківські угоди, Чорноморський флот РФ видворять з Криму, сама Україна увійде до НАТО, будуть згорнуті можливості для російських ділових кіл, в суспільній свідомості гору візьмуть русофобських сили, повсюдно витісняють російську мову, через пару років зникне потреба в російському газі». А «створення зони вільної торгівлі з Європою стане другою після розвалу СРСР страшною поразкою зовнішньої політики Росії». Основний посил «дайте дешевого газу, і Ви врятуєте нас від Європи» – звучав як шантаж.
Після нього слово дали В. Жириновському. Він мовчати не став: «До кінця століття російський газ буде потрібен, а то замерзнуть всі! Це пропаганда. Самим українцям Євросоюз не потрібен. Якщо у них є ілюзії, нехай з’їздить на екскурсію до Прибалтики. Я пропоную частіше зустрічатися, обговорювати все і думати про хороше. Ніякої катастрофи не буде, ніякої війни, і прийде час, коли ми про все домовимося».
Радикальний антиросійський варіант політики України тихим голосом озвучив представник партії «Батьківщина». У доповідях російських колег він нібито вловив питальні інтонації і визнав за необхідне розвіяти ілюзії Росії щодо майбутнього відносин: «Україна визначилася з вибором три роки тому, коли був підписаний закон про зовнішню і внутрішню політику. Ми вибрали вектор європейської інтеграції як визначальний». Те, що український народ проголосував на виборах проти їхнього курсу, залишилося за дужками.
Поведінку українських політиків описав Володимир Литвин, нині професор, у 2008-2012 роках був головою Верховної Ради України: «Наші політики діють так – хто більший європеєць». Що стосується Росії, то фраза: «Імперія, яка втратила свій вплив, вже не відновить колишню велич» сказала про реальну пропаганду більше, ніж всі слова про єдину кров, разом узяті. І чесно зізнався: «Ставлення до Росії в сучасній Україні – та межа, де розходяться політичні класи країни, а позиція нинішньої влади України – це балансування між інтересами навколишніх держав».
Ось так! І до Росії підсісти, і до Європи залізти. Лавірувати в України поки що виходить: отримавши статус спостерігача при Митному союзі, вона збирається зберегти виходи на російський ринок, не маючи ніяких зобов’язань перед партнерами ТЗ. І планує в листопаді підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. За словами Сергія Маркова, сказаних в кулуарах, така поведінка «нагадує підхід до торгівлі давньо-київського купця – торгуватися до тих пір, поки товар не згниє».
Україну розривають радикальні погляди на відносини з Росією. Україна хоче бути одночасно і з Європою і з Росією. Чи можливо це? Питання риторичне. У цей же самий час караван Української держави йде. Йде у бік Заходу і НАТО. Українізація російського населення триває. Образ Росії як колонізатора, нав’язується. І це справжня загроза для Росії.
